Сьогодні, у День української писемності та мови, учителі та учні писали Всеукраїнський Радіодиктант єдності.
Текст диктанту має оптимістичну назву – “Треба жити!”.
Сьогодні як ніколи наші серця бʼються шаленно в грудях від болю і втрат, нерви натягнуті від постійної загрози ворожих дронів та ракет!
І все ж ми, українці, чітко усвідомлюємо: треба жити!
Текст чудовий!
Правда прочитання було погане, але все ж, нас обʼєднує наша мова і наша Батьківщина- Україна!
Слава Україні! Героям слава!
Слава ЗСУ!
Україна живе і бореться.
Миру і перемоги!
Всеукраїнський радіодиктант
Хоча це варіант сприйняття на слух, і розділові знаки неможливо було розставити, але все ж чекаємо на авторський текст 29 жовтня.
ТРЕБА ЖИТИ!
Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувати пса Патрона.
Треба жити. Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому! Зараз! Треба гладити котів, збирати гриби, везти цуценят із фронту на Інтерсіті, робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо. Треба купувати сукні з лелітками і донатити на військо, вишукувати РЕБи і генератори, а ще нишпорити вечорами в між’яр’ї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів.
Треба любити свій дім, навіть якщо він тимчасовий і далеко від справжнього дому, того, що в серці. Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів «допіру», « пітятко» чи «кияхи». Треба цілуватися, коли випадає нагода, і казати те, що на думці. Немає часу на півтони. Матеріальне крихке, життя тікає крізь пальці. Справжнім виявилось тільки те, за що не можна схопитись руками: спогади, сміх і любов.
Ще треба плакати, коли можеться. За все те, що ніколи б не мало з нами статися. За те, що ми не тільки знаємо, як пишеться «далекобійний дрон» або «балістична ракета», а й розрізняємо їх на слух.
Росіяни хочуть, щоб ми стали схожими на них: скніли у вічній гризоті. А ми будемо жити цікаво, всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою.